Оновлення нормативно-правової бази в жовтні 2016 року

 В жовтні 2016 року відбулось оновлення нормативно-правової бази, якою керується суд під час здійснення правосуддя:

1.        Закон України «Про виконавче провадження»№1404-VIII від 02.06.2016 року, який набрав чинності – 05 жовтня 2016 року.

Закон розроблений з метою підвищення ефективності діяльності органів та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів, та забезпечення належної реалізації завершальної стадії судового розгляду – примусового виконання рішень.

Для досягнення мети визначено умови і порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку.

Новацією закону є запровадження інституту приватних виконавців як одного із перспективних напрямів розвитку виконавчого провадження, правовий статус та організація діяльності яких встановлюється Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Проте положення, що стосуються діяльності приватних виконавців, вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 05 січня 2017 року.

Законом внесено зміни в: Кодекс законів про працю України, Кодекс України про адміністративні правопорушення,Господарський процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Земельний кодекс України, Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України,Кодекс адміністративного судочинства України,  Кримінальний процесуальний кодекс України та в закони.

Визнано такими, що втратили чинність: Закон України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999р., крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом та Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

2.        Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"№1403-VIII від 02.06.2016 року, який набрав чинності 05 жовтня 2016 року, крім пункту 7 цього Закону, який набрав чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Закон прийнятий з метою визначення основ організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів державними виконавцями органів державної виконавчої служби та приватними виконавцями (далі – виконавці), їх завдань та правового статусу.

Внесено зміни до низки законодавчих актів з метою упровадження змішаної системи виконання рішень, зокрема, шляхом модернізації органів державної виконавчої служби, а також запровадження інституту приватних виконавців. Зміни внесено до Кримінального Кодексу України, Кримінального процесуального Кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Закон визначає принципи діяльності державної виконавчої служби, посилено правовий захист та гарантії здійснення діяльності державних виконавців, а також встановлено вимоги до їх професійної етики. З метою удосконалення функціонування державної виконавчої служби підвищено вимоги до осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів. Встановлено новий порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців.

Так, рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, а також приватного виконавця щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами та іншими особами до суду, який видав виконавчий документ, в порядку, передбаченому законом. Таким чином, законом впроваджується інститут судового контролю за виконанням рішень, що забезпечить повноцінну реалізацію особою права на справедливий суд.

3.        Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» №1492-VIII від 07.09.2016 року. Закон набрав чинності з 08.10.2016р., крім положень щодо застосування пробаційних програм, що набирають чинності з 1 січня 2018 року.

Закон розроблений Міністерством юстиції та Державною пенітенціарною службою на виконання доручень Прем’єр-міністра України від 20 травня 2014 року №13655/5/1-14, від 12.03.2015 №8064/1/1-15 та прикінцевих положень Закону України «Про пробацію». Закон прийнятий з метою законодавчого урегулювання питань, пов’язаних із впровадженням в Україні пробації, деяких питань виконання та відбування покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, підвищення правової захищеності осіб, засуджених до таких видів покарань, а також з метою конкретизації порядку та умов відбування покарання у виді обмеження та позбавлення волі, забезпечення умов для реальної можливості засуджених скористатися наданими їм правами, усунення розбіжностей між нормами КВК, встановлення кримінальної відповідальності за ухилення від відбування деяких покарань та подальша гуманізація кримінально-виконавчого законодавства.

У зв’язку з цим внесено зміни до Кримінально-виконавчого кодексу України, Кримінального кодексу України, Законів України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Закон пропонує припинити практику застосування приводу стосовно осіб, засуджених до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та які не з’явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції. Також Законом врегульовано розбіжності між статтями: в частині тривалості робочого часу; щодо уточнення функцій виправних колоній, які можуть виконувати слідчі ізолятори стосовно категорій засуджених, які залишені в слідчих ізоляторах для роботи з громадського обслуговування; щодо строку, після якого здійснюється переведення засуджених до довічного позбавлення волі з приміщень камерного типу у звичайні жилі приміщення; щодо кількості і видів побачень.

Законом розширено права засуджених до позбавлення волі, врегульовано питання пенсійного забезпечення засуджених до позбавлення волі, які фактично за чинними нормами КВК не могли скористатися правом на пенсійне забезпечення та інше.

4.        Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення доступу до правосуддя осіб, які утримуються в установах попереднього ув’язнення та виконання покарань» №1491-VIII від 07.09.2016р., набрав чинності 08.10.2016р.

Закон прийнято з метою підвищення ефективності захисту прав людини шляхом спрощення доступу засуджених та взятих під варту осіб до суду.

Законом внесено зміни до статті 537 та 539 Кримінального процесуального кодексу України для того, щоб уточнити, що справи про оскарження інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установ виконання покарань, а також установ попереднього ув’язнення розглядаються районними судами, в межах територіальної юрисдикції яких засуджений відбуває покарання. Змінами закріплено, що «питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку», які окремо не перераховані у статті 537 вирішуватимуться судом за місцем відбування покарання, а не судом, який ухвалив вирок, як це було раніше. Це дозволить суттєво пришвидшити та спростити судовий процес щодо різного роду питань, які виникають під час виконання вироку і не відносяться до жодної із перерахованих у статті 537 категорії.

Законом також внесено зміни до статті 5 Закону України «Про судовий збір». Ним закріплено, що засуджені та особи, взяті під варту звільняються від сплати судового збору у справах, пов’язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку у відповідності до статті 537 КПК України, у разі відсутності на їх особових рахунках достатніх для сплати судового збору коштів.

5.        Закон України «Про фінансову реструктуризацію»№1414-VIII від 14.06.2016 року, набрав чинність 19 жовтня 2016 року.

Законом внесено зміни до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України в такій редакції:

"4. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом";

6.         Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової долі земельних ділянок, власники яких померли» №1533-VIII від 20.09.2016 року, набрав чинність 19 жовтня 2016 року.

Метою і основними завданнями закону є:

- оптимізація процедури виявлення нерухомого майна у складі спадщини, що може бути визнана судом відумерлою;

- збільшення матеріальної бази місцевого самоврядування за рахунок нерухомого майна, розташованого на території юрисдикції відповідних сільських, селищних, міських рад, яке входить до складу відумерлої спадщини.

Законодавчими актами, що зазнали змін є Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Закони України «Про оренду землі»,«Про судовий збір», «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та в інші.

Закон дозволить оптимізувати процес виявлення, управління та передачі до комунальної власності земельних ділянок та іншого нерухомого майна у складі відумерлої спадщини, що створить підґрунтя для суттєвого збільшення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування.

7. Окрім того, в Закон України «Про судовий збір»внесено наступні зміни:

-        Частину першу статті 5 – «Пільги щодо сплати судового збору» доповнено пунктом 17 такого змісту:

"17) засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, - у справах, пов’язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно достатті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору".

-         частину першу статті 5 доповнено пунктом 15-1 такого змісту:

"15-1) органи місцевого самоврядування – за подання заяви про визнання спадщини відумерлою". Проте дана зміна набирає чинності з 01 січня 2017 року.