ВС: записаний на оптичний диск — носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом електронного документа

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 677/2040/16-к та встановив, що записаний на оптичний диск – носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документа.

Обставини справи

За вироком суду особу_2 і особу_1, кожну окремо, засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 189 КК - на строк 6 років; за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 194 КК - на строк 5 років; на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим – до остаточного покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 років.

Стягнуто із особи_2 і особи_1 на користь особи_3 і особи_4 18 000 грн і 33 000 грн, відповідно, у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, а також на користь кожного з них по 20 000 грн і 640 грн, у рахунок відшкодування моральної шкоди та процесуальних витрат. Крім того з обвинувачених стягнуто на користь особи_5 3500 грн і 15 000 грн у рахунок відшкодування матеріальної і моральної шкоди відповідно.

За вироком суду їх визнано винуватими у вчиненні вимагання з погрозою пошкодження майна та насильства над потерпілими, їх близькими родичами, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та поєднаному з пошкодженням майна, а також у закінченому замаху на умисне пошкодження чужого майна шляхом підпалу.

Так, з матеріалів справи відомо, що у особи_2 та особи_1 виник спільний умисел на незаконне збагачення шляхом вимагання грошових коштів у особи_4 і особи_3, які надавали послуги доступу до мережі інтернет у м. Красилові.

Для цього вони зустрілися з потерпілими у квартирі та, погрожуючи останнім застосуванням фізичного насильства до них та їх близьких родичів, пошкодженням їхнього майна, висловили вимогу щомісячно сплачувати 2000 грн, на яку потерпілі, реально сприймаючи зазначені погрози, погодились, та з жовтня 2014 року до березня 2016 року передали обвинуваченим загалом 36 000 грн, а з квітня 2016, незважаючи на вимоги та погрози останніх, відмовилися їм платити.

Для того, що б залякати потерпілих та змусити їх платити, особа_2 за попередньою змовою з особою_1, облила заздалегідь заготовленою запалюваною сумішшю і підпалила належний потерпілому автомобіль, а особа_1 знаходилася неподалік та слідкувала, щоб навколо не було сторонніх осіб. Незважаючи на те, що обвинувачені виконали усі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, злочин не було закінчено з причин, які не залежали від їх волі, оскільки батько потерпілого погасив пожежу.

З тією ж метою та аналогічним способом особа_2 за попередньою змовою з особою_1 кинула у вікно будинку, належного потерпілій, пляшку із запальною сумішшю, внаслідок чого загорілося вікно, однак будинок не було знищено з причин, що не залежали від волі обвинувачених, оскільки пожежу погасив сусід.

Після цього знову погрожували потерпілим застосуванням до їхніх родичів фізичного насильства і знищенням майна, якщо останні двоє не продовжать сплачувати по 2000 грн щомісячно, а з жовтня 2016 року щомісячно 3000 грн,  на що вони погодились. Пізніше, після передачі особі_2  2000 грн останню затримали працівники поліції.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

У касаційній скарзі касатор, зокрема, вказував, що під час досудового розслідування не встановлено джерело походження відеозаписів, на яких зафіксовано підпали автомобіля і будинку, не перевірено їх на можливість фальсифікації, а тому вказані докази суд мав визнати недопустимими.

Висновок Верховного Суду

Як убачається з матеріалів провадження, наявні у справі CD-диски з відеозаписами підпалів автомобіля та будинку з камер відеоспостереження були добровільно надані потерпілим ОСОБА_3 слідчому (т. 1, а.п. 96-97, 99-100).

ВС зауважив, що згідно з ч. 1 ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, зокрема, й матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні). Сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов’язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа – його відображення, якому надається таке ж значення як документу.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, у випадку зберігання інформації на кількох електронних носіях кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.

ВС зауважив, що матеріальний носій – лише спосіб збереження інформації, який має значення, тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорстокої прив’язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ (відеозапис) може існувати на різних носіях. Всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення.

Долучені до матеріалів провадження в якості речового доказу CD-диски з відеозаписами обставин подій були виготовлені у зв`язку із необхідністю надання інформації, яка має значення у кримінальному провадженні та є самостійним джерелом доказу, похідним від інформації, що зберігається на комп`ютері (відеореєстраторі) в електронному вигляді у вигляді файлів.

Таким чином, записаний на оптичний диск – носій інформації електронний файл у вигляді відеозапису є оригіналом (відображенням) електронного документа.

Дослідивши зазначені відеозаписи, місцевий суд обґрунтовано поклав їх в основу вироку як докази на підтвердження винуватості особи_2 і особи_1.

Що стосується доводів захисника про можливість штучного спотворення зазначених відеозаписів (фальсифікації доказів), то сторона захисту не була позбавлена можливості заявляти під час проведення досудового розслідування, а також перед судом клопотання про призначення відповідних експертиз на предмет перевірки автентичності відеозаписів, однак таким правом не скористалася. А відповідно до закріпленого в ст. 26 КПК принципу диспозитивності, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачені цим Кодексом.

Верховний Суд залишив вирок  Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області та ухвалу Тернопільського апеляційного суду без змін.