Коли закриття справи через закінчення строків давності виключає встановлення вини особи — ВС

Закриття провадження у зв’язку із закінченням строків давності за ініціативою і згодою особи, що притягується до відповідальності, не зобов’язує суд констатувати факт вчинення особою кримінально караного діяння.

Такого висновку дійшов Касаційний кримінальний суд, залишаючи без задоволення касаційну скаргу прокурора у справі №712/8174/23.

У цій справі суди попередніх інстанцій звільнили особу від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.28, ст.340; ч.1 ст.366; ч.2 ст.28, ч.3 ст.371 КК, на підставі пп.2—4 ч.1 ст.49 КК у зв’язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрили.

Прокурор у касаційній скарзі стверджував про необхідність встановлення місцевим судом факту вчинення особою інкримінованих правопорушень, а тому закриття провадження вважав незаконним.

Своєю чергою, ККС указав, що положення чч.1—3 ст.49 КК, якими передбачено підстави та умови звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, не наділяють суд дискрецією. Адже законодавець чітко визначив, що суд звільняє від

кримінальної відповідальності особу в разі існування підстав для застосування положень ст.49 КК. Ця підстава звільнення від кримінальної відповідальності є безумовною. 

Як зазначив ККС, у результаті закриття кримінального провадження у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК за ініціативою та згодою особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, суд не може і не повинен констатувати факт вчинення цією особою кримінально караного діяння. Адже кримінальний процесуальний закон зобов’язує суд розглянути клопотання сторони захисту про таке звільнення невідкладно.

Відповідно, в разі розгляду такого клопотання без проведення повного судового розгляду суд не може констатувати винуватість або навпаки невинуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння.