Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Орендар, який належним чином зареєстрував право оренди на земельну ділянку (після 2013 року), користувався цією ділянкою, сплачував відповідну плату, мав правомірні очікування, що право оренди на цю ділянку все ж виникло.
Такої позиції дотримується Касаційний господарський суд, передаючи на розгляд Великої палати ВС справу №925/632/19.
У цій справі спір стосувався укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
Спочатку рішенням госпсуду, залишеним без змін апеляційною інстанцією, позов задоволено повністю. Але після скасування КГС цих рішень у позові було відмовлено, оскільки з юридичної точки зору договір оренди не набув чинності, незважаючи на те, що він сторонами фактично виконувався, а державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі.
Своєю чергою, КГС вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц. Адже це призводить до того, що, на відміну від ситуації, яка існувала у цій сфері до 1.01.2013, орендар взагалі позбавлений можливості
вчинити дії, від яких залежить чинність договору оренди землі (незалежно від його добросовісної поведінки) і змушений повторно врегульовувати орендні відносини. Водночас його зареєстроване і підтверджене державою право оренди ставиться під сумнів за відсутності законодавчих заборон чи перешкод для такої реєстрації.
Колегія суддів КГС зазначила, що за сталою та послідовною практикою ВС, у разі, якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
Водночас інший підхід створює правову невизначеність в контексті правовідносин, що виникають між сторонами такого договору, оскільки з одного боку договір оренди виконується упродовж тривалого строку і це сторони це не заперечують, а з іншого — право оренди відсутнє.
Тому колегія вважає, що необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц, зазначивши, що проведення державної реєстрації речового права оренди ділянки на підставі договору оренди землі підписаного сторонами до 1.01.2013, хоч і не може підмінити державну реєстрацію самого договору, проте подальша реєстрації права оренди за цим договором та виконання сторонами такого незареєстрованого договору протягом тривалого
періоду є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття речового права оренди землі у сторони такого договору.
Погоджуючись з обґрунтованістю мотивів, ВП ВС постановила ухвалу про прийняття справи до розгляду та призначила слухання на 16 липня цього року.