Коли необізнаність про заповіт не виправдовує пропуску строку на прийняття спадщини — ВП ВС

Необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом.

На це звернула увагу Велика палата ВС, залишаючи без змін попередні рішення у справі №686/5757/23.

Предметом спору у цій справі була вимога про надання додаткового строку для прийняття спадщини у зв’язку з тим, що, як стверджує позивач, він не знав про складення батьком на його користь заповіту.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, зазначивши, що незвернення з наведених у позові причин до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у строк понад два роки не можна вважати таким, що відбувся з поважних причин у розумінні ст.1272 ЦК.

Із цим погодився апеляційний суд, зауваживши, що незалежно від наявності заповіту позивач якби бажав прийняти спадщину після смерті батька, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

Своєю чергою, ВП ВС констатувала наявність підстав для відступу від загального правового висновку ВСУ, викладеного в постанові від 06.09.2017 у справі №6-496цс17, про те, що «необізнаність спадкоємця про наявність

заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини».

Вона конкретизувала цей висновок, зазначивши, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини. Утім це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини.

Натомість, спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини у встановлений строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини; -

Тому необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини винятково для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом (закликані до спадкування).

Також ВП ВС вказала на обов’язок нотаріуса після заведення спадкової справи перевіряти наявність заповіту, вчиняти дії щодо сповіщення спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому/їй є відомим, а також право (а не обовʼязок) зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Водночас невчинення нотаріусом дій стосовно сповіщення позивача як спадкоємця першої черги за законом про існування заповіту саме собою не створило перешкоди позивачу у прийнятті спадщини та не унеможливлювало подання ним заяви про прийняття спадщини у строк, визначений ст.1270 ЦК.