Чи може зміна судової практики бути підставою для скасування остаточних рішень — ВП ВС

Застосована ретроактивно до справи заявника практики ВСУ, що сформувалася після постановлення в ній остаточних рішень було непередбачуваним і призвело до юридичної невизначеності.

З огляду на такий висновок Європейського суду з прав людини, висловленого в рішенні від 12.03.2026 у справі «Ващенко та Третяк проти України», Велика палата ВС скасувала в частині постанову ВСУ у справі №205/3280/14-ц, інформує «Закон і Бізнес».

Цей спір стосувався звільнення заявника з посади заступника голови правління з економіки і інвестицій ПАТ «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз».

Рішенням суду першої інстанції, яке залишив без змін апеляційний суд, позов задоволений частково: скасовано наказ про звільнення позивача, стягнуто заборгованість із заробітної плати, середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Із цим погодився й Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Однак, Верховний Суд України ці рішення скасував та ухвалив нове про відмову в позові. Зокрема, пославшись на те, що спірний наказ виданий неуповноваженою особою самопроголошеної влади АР Крим, а тому не породжує правові наслідки для відповідача.

Однак, ЄСПЛ встановив порушення §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого протоколу до неї з огляду на скасування остаточних та обов’язкових судових рішень. Адже перегляд попередніх рішень здійснений ВСУ на підставі практики, яка сформувалася після їх постановлення.

ЄСПЛ нагадав, що право на справедливий судовий розгляд за §1 ст.6 конвенції охоплює вимогу про те, що коли суди остаточно вирішили спір між відповідними сторонами, їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів.

ЄСПЛ нагадав, що в ухвалі від 2.09.2025щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України», він уже оцінив зазначений порядок перегляду ВСУ, постановивши, що він не був ефективним національним засобом юридичного захисту. Адже сам характер підстав, на яких він міг бути застосований, породжував невизначеність: вони повністю залежали від фактора, що перебував поза

контролем сторін, а саме від майбутніх гіпотетичних подій у практиці, які могли виникнути в будь-який момент протягом одного року з дати ухвалення оскаржуваного рішення касаційного суду.

ЄСПЛ також зазначив, що ніщо не свідчить, що скасування остаточних судових рішень у справі заявника було зумовлене необхідністю виправлення помилки, яка мала дійсно основоположне значення для судової системи, або обставинами суттєвого та переконливого характеру. Це було результатом звичайного застосування приписів законодавства, які дозволяли на момент подій поставити під сумнів остаточні та такі, що підлягали виконанню, рішення лише з тієї причини, що подальша практика вказувала на інше вирішення питання.

Крім того, ЄСПЛ зазначив, що внаслідок скасування ВСУ остаточних та обов’язкових рішень, постановлених на користь заявника, він втратив або ризикував втратити в повному обсязі або частково первинно присуджене йому у грошовій формі відшкодування.